«Тільки через жалість, страждання людина зостається людиною» (О. Довженко). Ще раз і ще раз перечитую фразу великого сина нашого народу Олександра Довженка й розумію, що в ній доконечно просто й лаконічно сформульовано «великий секрет» того, як людство може врятуватися від «вірусу знелюдніння», про який ми мали б набагато частіше говорити нині, аніж про віруси імунодефіциту чи «свинячого грипу».
У чому ж полягає цей секрет людяності, на думку великого страдника, який і під кінець життя уявляв себе маленьким хлопчиком у Країні Людей на березі «зачарованої Десни»? У тому, що людина повинна навчитися відчувати чужий біль як свій, тобто навчитися бути жалісною. При цьому вона здатна навчитися цього лише тоді, коли знайде в собі сили пройти важкими дорогами власного страждання. Іншими словами,
лише пізнавши на власному досвіді біль від жорстокості світу й очистившись у цьому пекельному горнилі, людина стане спроможною зрозуміти довколишніх і зможе співпереживати їхнім стражданням, жаліти їх і завдяки цьому здатна буде бути й залишатися Людиною. Довженко відкрив цей секрет людяності й довів його дієвість власним життям – узірцем людяності. Тож із його думкою мені важко не погодитися.
Позицію про те, що є тісний взаємозв’язок між людяністю й здатністю людини, яка сама зазнала страждань, жаліти інших, не так уже й важко довести. Для цього звернуся до одного з найулюбленіших творів – драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня». Як на мене, у цій «казочці» геніальній поетесі вдалося якнайточніше показати окреслений вище взаємозв’язок між людяністю, стражданням і жалістю. Гляньмо: ким була Мавка до знайомства з Лукашем? – Не людиною, а лісовою істотою, яка не знає ні любові, ні страждань, ні жалощів. Та в якийсь момент із лісової істоти Мавка перетворюється на людину. Коли ж це стається? Тоді, коли вона через страждання, породжене любов’ю й зрадою, пізнає велику людську здатність співчувати іншим: перебуваючи у вічній тиші й холоді Того, хто в скалі сидить, звідки ще нікому не вдавалося повернутися, Мавка, що пізнала людське страждання, так гостро й по-людськи відчула біль, розпуку, муки Лукаша, що знаходить сили вирватися із тенет темного царства… Мавка стає Людиною! Наголошу, що, як на мене, вона стає людиною не тоді, коли спізнала радість кохання, і навіть не тоді, коли її серце ломилося від болю страждань за себе, а саме в той момент, коли її єство відчуло муку іншого серця. Саме тоді Мавка стала новонародженою людською душею. Як видно з цього прикладу, шлях до людяності – це шлях через власні страждання до здатності співчувати іншим людям, жаліти інших.
Показавши наявність нібито тісного взаємозв’язку між людяністю й здатністю людини страждати самій і жаліти інших, я запитую себе, чи обов’язковою умовою для збереження людського в людині є обидві ці здатності? І відповідаю: безперечно. Цей висновок для мене очевидний з огляду на такі міркування.
Будь-яка людина в цьому світі приречена на страждання. Досить часто ці муки, фізичні чи душевні, можуть випалювати вщент людське в душах. Отже, саме по собі страждання не завжди здатне забезпечити збереження добра в натурі людини. Показовою в цьому плані є доля Чіпки Варениченка – головного героя роману Панаса Мирного й Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»: хлопець, знівечений стражданнями, утратив найцінніше – людину в собі.
Як мені здається, передусім усвідомлення людьми того факту, що й хтось інший, хто поряд із ними, так само страждає і, можливо, його болі ще страшніші, й дієве співчуття по відношенню цієї близької душі стають запорукою того, що джерело людяності на землі не всихає. Отже, лише поєднання власного страждання й уміння пожаліти іншого завжди здатні спонукати людину забути про свої біди й відкрити душу до входження в серце справжньої Людини.
Істинність думки про те, що людина здатна залишатися справжньою людиною не стільки через те, що їй болять власні біди, а скільки через те, що вона вміє страждання іншого відчувати як ніби вони її власні, можна підтвердити багатьма прикладами. Та для мене найпоказовішим є, мабуть, приклад, який дали своїм життям мої дідусь Василь і бабуся Вустя: зазнавши багатьох страждань (і Голодомор, і війна, і несправедливості тоталітарних часів), вони не втратили здатності любити ближніх, співчувати й допомагати їм. Усім своїм життям вони довели й показали нам, їхнім численним нащадкам, що зберегти людяність можна і в стражданнях, і в радості, аби лише не була втрачена здатність жаліти інших.
Отже, мої аргументи й приклади переконливо доводять, що людське здатне перемогти в людині лише тоді, коли вона буде жалісною до інших. Співчуття ж і жалість до інших може з’явитися лише за умови, що людині в житті й самій трапилося пізнати муки страждань.
Зразок 2
Тема: Між якістю життя і його безпекою існує певна залежність: завжди є можливість підвищити якість життя, однак при цьому його безпека знижується, і навпаки. Що, на Вашу думку, обере людство?
Я вважаю, що життя – це рух і постійний розвиток. У наш час усе змінюється, вдосконалюється з неймовірною швидкістю. Усе це призводить до того, що перед людством стоїть багато завдань, розв’язання яких стане вирішальним для подальшого розвитку цивілізації. Я сподіваюся, що це буде шлях, що подарує всім душевний спокій, естетичну насолоду, надасть можливість відчувати себе в повній безпеці.
По-перше, спостерігаючи за людьми, мимоволі думаєш, що
всі вони стомилися від повсякденної метушні, нервових стресів. Технічний прогрес, упровадження нанотехнологій, атомна енергетика сприяють поступу суспільства, але водночас змушують забувати про природне життя.
По-друге, неможливо постійно концентруватися на одному й тому самому. Для існування людської цивілізації потрібні кардинальні зміни. Щоб забезпечити власний комфорт, не достатньо задовольнити лише природні потреби. Варто турбуватися ще й про нематеріальні (духовні) блага.
Яскравий приклад того, до чого може призвести надмірне використання досягнень сучасних технологій, – це події в Японії, яка постраждала від вибухів на АЕС. Ця катастрофа сколихнула весь світ.
У художній літературі також не оминають цього питання. В оповіданні американського письменника-фантаста Айзека Азімова „Фах” описано життя суспільства, яке повністю комп’ютеризувалося. Люди не навчаються в школах, у вищих навчальних закладах, вони не черпають знання по краплині. Вони отримують все необхідне за допомогою плівок. Ці люди схожі на роботів, адже дозволяють себе програмувати. І лише один юнак – головний герой Джордж Плейтен – вирізняється з-поміж інших, адже здобуває знання без допомоги програмування, займається самоосвітою. У майбутньому він може стати тим, хто сам у змозі складати подібні програми, тобто він стоїть на щабель вище за інших. Його рівень розвитку, душевний стан не порівняти з його однолітками. Він сам створює блага для себе, але намагається не завадити іншим.
Мені здається, що сучасній людині у своєму житті варто керуватися словами Ліни Костенко: „Зробити щось, лишити по собі, А ми, нічого, – пройдемо, як тіні. Щоб тільки неба очі голубі Цю землю завжди бачили в цвітінні, Щоб ці ліси не вимерли, як тур, Щоб ці слова не вичахли, як руди”.
Отже, подальший шлях розвитку й існування людства- в турботі про моральні якості, вмінні цінувати прекрасне, у взаємоповазі. Адже вже сучасний розвиток цивілізації може забезпечити комфортне існування людей. Надмірне ж використання найновіших досягнень прогресу може знищити людство або, щонайменше, зашкодити йому.
Зразок 3
Тема: Коли добро перемагає зло через насильство, тоді воно вже не добро.
На мою думку, у світі панує добро, але й зла вистачає. Нас із дитинства виховують на казках, які зазвичай закінчуються позитивно. Знаємо, що зло буде покарано, що завжди знайдеться хтось, хто допоможе, хто дасть слушну пораду, хто підтримає. Але, на жаль, не завжди так буває в реальному житті. Навіть указках добро проходить через певне насильство, адже той, хто перемагає, часто карає злого. Не дивуюся, коли маленькі дітки на майданчиках вирішують свої конфлікти за допомоги бійки. Намагаюся це довести і своїй молодшій сестрі, адже добро має здобувати перемогу справедливістю, мудрістю та гуманністю: добро не повинно показувати кулаки.
Хочу навести приклад із твору Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Чіпка – головний герой цього твору – від природи був доброю дитиною, але життя розпорядилося інакше. Спочатку над ним знущалися однолітки, потім у нього відібрали землю, не дали можливості бути в земстві... Чіпка зламався. Звичайно, спочатку хотів тільки пана покарати, але на цьому не зупинився: „...почав карати й свого брата”. Тобто насильство не стало добром – і Чіпку було заслано.
Зовсім інакшим прикладом є твір Михайла Коцюбинського „Тіні забутих предків”. Він навчає любиті ворогів та відповідати добром на зло. Марічка простягає Іванові цукерку в той момент, коли він шарпонув її за пазуху, викинувши кіснички: „Чого б’єшси?” Після цього хлопчик задумався, вибачився, і, зрештс між ними зав’язалася дружба, а згодом і кохання.
Прикладом у сучасному житті може бути те, що деякі „фірми” ніби хочуть зробити добро літнім людям: забезпечують догляд у обмін на отримання житла. Інколи через непорядність працівників „фірм” це закінчується насильством або навіть смертю обдурених людей.
Отже, добро має виграти вічний поєдинок зі злом мирним шляхом, аби нарешті всім дійти згоди та змінити цей світ на краще.
Зразок 4
Тема: Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця.
Я вважаю, що в кожної людини є свої життєві цінності. Хтось прагне бути матеріально забезпеченим, хтось – мати гарних друзів, а хтось – просто хоче працювати собі на втіху.
Нині нечасто трапляються люди, які віддаються своїй роботі повністю, люблять свою професію і знайшли своє місце в житті.
Яскравим прикладом до моїх думок може слугувати промова Бджоли, про яку писав Г.С.Сковорода у своїй байці „Бджола та Шершень”. Бджола працює без перепочинку, приносить користь, не отримуючи нічого навзаєм. Шершня дивує така поведінка Бджоли, він вважає це нерозумним учинком, насміхається з неї. Але трудівниця не зважає на його зауваження, тому що знає, що робить правильно, оскільки це приносить їй задоволення: „Але нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж його споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо”.
Іншою „бджілкою” я можу назвати свою матір. Вона – лікар. І хоча зарплатня за її працю невелика, та робота приносить їй задоволення, радість: завжди привітна, люб’язна, щира зі своїми пацієнтами. Матуся вкладає душу в роботу, „викладається” на всі сто відсотків. При цьому вона нічого не вимагає від хворих, а, навпаки, намагається допомогти якнайбільше. Через це її й поважають.
Отже, „сродна праця” – це праця задля нас самих, це праця заради нашого майбутнього.
Зразок 5
Тема: Багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця.
Я погоджуюся з тим, що „багатством живиться лише тіло, а душу звеселяє споріднена праця”. Ця думка Г.С.Сковороди, мудра та повчальна, спонукає до роздумів про працю, про „багатство”, про те, як воно впливає на нашу душу, погляди, почуття, як зміцнює людину.
Ми повинні робити те, що нам до вподоби, а не те, що зрештою змусить нас жаліти змарноване життя. Але нині багато людей нечасто звертають увагу на свій внутрішній світ, займаються тим ремеслом, яке актуальне й за яке добре платять. Я ж переконана, що споріднена праця – це праця, яка приносить нам душевний спокій, яка є „природною” потребою людини.
Наприклад, якщо у вас є хист до малювання, то малюйте картини, а в майбутньому оберіть професію художника. Я добре малюю, беру участь у конкурсах, деякі мої роботи було виставлено в галереї рідного міста, шкільні коридори прикрашають мої картини, тому я думаю, що свою „сродну” працю я знайшла.
Філософ Г.Сковорода вважав душу людини значно важливішою, ніж її зовнішність. І щоб життя було по-справжньому повним, душа повинна „працювати”: „Ні про що не турбуватись, ні за чим не турбуватись – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – се рух”.
Мені дуже імпонують поетичні рядки:
Не дай спати ходячому,
Серцем завмирати
І гнилою колодою
По світу валятись,
А дай жити, серцем жити
І людей любити.
Отже, світ стане кращим, я переконана, якщо кожна людина буде займатися своєю улюбленою справою. Тоді люди ходитимуть на роботу, як на свято. А якщо всі члени суспільства будуть натхненно працювати, тоді ми покращимо своє життя й добробут держави.
Зразок 6
Тема:Удаваний друг гірший за підступного ворога.
На мою думку, справжніх друзів не потрібно зумисно шукати. Доля сама зводить нас із ними. Якщо ми відкриті для спілкування, для навколишнього світу, якщо ми чесні та щирі, життя нам подарує справжніх друзів. Як кажуть, усміхнись життю, і воно подарує тобі свою усмішку у відповідь. Якщо ви приязно ставитеся до людей, то вам на життєвій дорозі обов’язково трапляться вірні друзі.
По-перше, справжні друзі – це ті, хто можуть порадіти за твій успіх і підтримати тебе у скрутну мить.
Яскравим прикладом цього є Яким Сомко та Кирило Тур – герої твору М.Куліша „Чорна рада”. Ці мужні хлопці готові покласти своє життя заради дружби. Потрапивши до в’язниці, Сомко не залишається сам на сам зі своєю бідою. Вірний друг Тур, який не раз рятував Сомкові життя, пропонує обмінятися одягом („давай мінька робити”), щоб таким чином полонений зміг вийти на волю. Як справжній побратим Сомко не приймає такого дарунка, оскільки це означає піддати товариша смертельній небезпеці. Саме такий вчинок доводить, хто справді не байдужий до твоєї долі і твого життя.
По-друге, друг – це людина, яка допомагає, нехтуючи власними інтересами. Прикладом може слугувати випадок із життя Тараса Шевченка. Поет, ледь тримаючись на ногах від хвороби, прийшов до свого друга Петра. Незважаючи на те, що родина була проти утримання хворого Шевченка, оскільки це було небезпечно через політичні мотиви, Петро наполягає на тому, аби дати письменникові притулок. Це доводить, як саме має поводитися справжній друг.
У висновку я хочу сказати, що друг і дружба перевіряються часом. Тільки спільно пережиті життєві негаразди і радісні моменти життя здатні виявити справжню сутність людини, довівши зрештою, хто є другом, а хто – ні.
Немає коментарів:
Дописати коментар