Хіба на себе інколи позлюсь,
Що в двадцять літ в моєму серці втома,
Що в тридцять - смерті в очі подивлюсь
Передрікаючи собі смерть у 30 років, Василь Симоненко пішов із життя в 28... Його важко уявити старим. Він не встиг ані зістаритися, ані навіть «подорослішати» до першої сивини.
І хоча за життя поета встигло вийти всього дві книги - збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотрон» (1963), його сучасники вже тоді усвідомлювали - Україна втратила Поета.
8 січня 1935 року в селі Біївка Лубенського району на Полтавщині народився Василь Андрійович Симоненко . Виховувала його мати й дідусь - батько, залишивши дружину з маленьким сином, пішов із сім'ї. У 1952 році Василь, закінчивши з золотою медаллю середню школу в селі Тарандинцях, вступив на факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Це був легендарний курс журфаку, на якому вчилися разом майбутні поети Борис Олійник, Тамара Коломієць та Микола Сом, прозаїки Віталій Близнець, Борис Рогоза, гумористи Юрій Ячейкін, Іван Дубенко, перекладач Анатоль Перепадя, письменник та науковець, директор інституту журналістики Анатолій Москаленко...
Разом із ними Василь Симоненко відвідував літературну студію імені Василя Чумака (СІЧ). Після закінчення університету молодий журналіст за розподілом поїхав працювати в обласну партійну газету «Черкаська правда»
