Учитель:
-Незважаючи на те , що Україна намагається інтергуватися у європейський простір, проблема стосунків між різними народами на території нашої держави існує. Сьогодні спробуємо поговорити про такі проблеми як дискримінація, расизм , ксенофобія та інші негативні явища у стосунках між народами та спільнотами.
Дискримінація
Виходячи з широкого розмаїття населення території сучасної України, на жаль, сьогодні достовірним є факт наявності такого негативного явища,
як дискримінація. Незважаючи на те, що в Україні не було гострих міжетнічних конфліктів і серйозних суперечностей у відносинах між етнічними групами, як це спостерігається в інших постсоціалістичних країнах, останнім часом все ж почастішали випадки дискримінації на расовому, етнічному, релігійному, соціальному та культурному тлі.
Дискримінація (від лат. discrimination – розрізнення) – навмисне обмеження або позбавлення прав певних категорій громадян за їхньою расовою або національною належністю, політичними або релігійними переконаннями, статю тощо.
Дискримінація здійснюється за такими ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політична позиція чи точка зору, національне чи соціальне походження, майновий стан чи місце народження і походження за народженням.
Дискримінація проявляється у таких формах:
1. правова, закріплена в законах;
2. неофіційна (звичаєва), що укоренилася в соціальних звичаях і є традиційною, сформованою на основі стереотипів.
Поширеним видом дискримінації є етнічна, або національна дискримінація – це утиски, які здійснює домінуючий за своєю чисельністю етнос щодо представників інших малочисельних національних громад.
В українському суспільстві спостерігається таке явище, як соціальна дискримінація, що проявляється у ставленні громадян до категорій людей, які обмежені у звичних всім нам речах – домівці, рідному місті, країні тощо.
Ще одним видом дискримінації можна визначити обмеження прав за ознакою статі – гендерна дискримінація
Одним з найвиразніших проявів дискримінації є расизм, в основі якого лежить концепція про психічну і фізичну нерівноцінність людських рас.
Расизм (франц. race, італ. razza – природа) – сукупність концепцій, в основі яких лежить твердження про фізичну та психічну нерівноцінність людських рас, та про визначальний вплив расових відмінностей на історію, культуру людського суспільства, про споконвічний розподіл людей на вищі та нижчі раси.
Найвідомішим теоретиком і практиком класичного расизму був Адольф Гітлер. Він був переконаний в тому, що на світі живуть представники трьох рас: засновники культури (арійці), носії, або розповсюджувачі культури (неарійські народи, наприклад, слов’яни), і руйнівники культури (перш за все – євреї і цигани).Голокост, інспірований нацизмом, підвів межу в історії і теорії расизму.
Сучасний расизм в різних країнах має свої форми через специфічні історичні, культурні, соціальні та інших особливості. Сучасні расисти стверджують, що всі раси і культури повинні жити окремо одна від одної на своїх «історичних територіях», що вони не повинні змішуватися, щоб не втратити свою ідентичність і самобутність. Але, наукового підтвердження існуванню різних рас не існує. Біологам вдалося розпізнати тільки одну – людську.
Існування расизму в Україні, злочинів на ґрунті ненависті і угруповань, ідеологічною підвалиною яких є расова і етнічна ненависть, визнано проблемою на державному рівні. В українському суспільстві, на жаль, існують організовані групи людей, які проголошують расову чи етнічну ненависть однією з підвалин своєї діяльності, намагаються поширювати її. Серйозною проблемою виступає безкарність порушників, а також те, що зберігається тенденція не кваліфікувати расистські напади як злочини на ґрунті ненависті. Расизм й інші прояви ксенофобії залишаються брутальними порушеннями прав людини, поширеними і вкоріненими в українському суспільстві на різних рівнях.
Ксенофобія
Ксенофобія ще з прадавніх часів супроводжувала життя народів які жили на різних територіях. Причини тут прості: історично так складалося, що поява чужаків, як правило, не віщувала нічого доброго. У гіршому випадку вони претендували на поля і пасовища, на майно, на дружин. У кращому випадку – укорінювалися в суспільстві, приносячи з собою зміни. Хороші чи погані, глобальні чи незначні – це інше питання, але чужинці представляли реальну загрозу сформованому образу життя. Тому кочові племена воювали з племенами, які траплялися на їхньому шляху.
Воїни одних племен йшли проти інших племен, їх супроводжував страх перед невідомим. Цей страх перешкоджав зближенню народів, вивченню чужої культури.
Ксенофобія (від грецьк. хenos – «чужий» і phobos «страх») – ненависть, нетерпимість чи неприязнь до когось чи чогось чужого, незнайомого та незвичного. Все невідоме сприймається як чуже, незрозуміле, незбагненне, а відтого – небезпечне і вороже. Ксенофобія як світогляд стає причиною для ворожнечі за національними, релігійними чи соціальними ознаками. Ксенофобія також може трактуватися буквально, як нав’язливий страх перед іншими людьми.
«Чужих» зазвичай цураються, відкидають, їх вважають винуватцями проблем і лих, нерідко приймають за ворогів і ненавидять – це не що інше, як ксенофобія – страх чужинців, неприязнь і ворожість щодо «чужих», несхожих на нас окремих людей, груп і цілих етносів.
У сучасному суспільстві ксенофобія поширюється на дуже широке коло об’єктів, відповідно до яких виділяють наступні її види:
• расові та етнічні фобії (етнофобії), що визначають упередження і дискримінацію по відношенню до осіб іншої раси чи етнічної групи (наприклад, білий і чорний расизм, антисемітизм, сінофобія – фобія стосовно китайців та ін.);
• релігійні фобії, що визначають страх і упередження щодо прихильників різних релігійних конфесій (наприклад, ісламофобія, юдофобія, фобія перед неорелігіями);
• фобії стосовно груп, які відрізняються за соціальними, культурними, матеріальними і фізичними ознаками.
До широкого кола соціальних фобій входять:
• мігрантофобія – упередження щодо біженців, вимушених переселенців, осіб, які шукають притулку;
• гандікапізм – фобія і упередження проти індивідів з фізичними обмеженнями (фізичні недоліки, каліцтва тощо);
• ейджизм – упередження і дискримінація, викликані віком людини;
• сексизм – упередженість і дискримінація на основі статевої приналежності
Злочини на ґрунті ксенофобії не були характерними для українського суспільства досить тривалий час. Їх поширення стало відчутною проблемою у нашій державі та у країнах постіндустріальної Європи через невирішеність питань міграційної та національно-культурної політики. Часті випадки ксенофобії спостерігаються відносно євреїв, кримських татар, ромів та іммігрантів з Кавказу, Азії та Африки. Більшість з цих випадків не носила насильницького характеру, обмежуючись словесними образами, малюванням антисемітських граффіті та актами вандалізму на кладовищах.
Більш загрозливі прояви ксенофобських настроїв стали помітними в Україні після 2005 року, коли на арені зявилися групи скінхедів. Нині ксенофобія не набула в Україні масштабу соціального явища, проте має значний криміногенний потенціал в силу таких чинників, як тривала політична нестабільність, низький рівень достатку населення, активність нелегальної міграції. З метою збереження стабільності у суспільстві та запобігання розростанню проявів ксенофобії необхідними заходами є: підвещення рівня освіченості населення, зокрема молоді, створення сприятливих умов для потоків мігрантів, поширення інформації про культуру та звичаї національних громад та народів, які поповнюють етнічне розмаїття держави.
Зараз мова піде про народ, який повною мірою відчув на собі всі прояви негативних явищ у стосунках з іншими націями - єврейський народ та прояви антисемітизму.
Кожен народ є особливим, доля кожного народу є унікальною і неповторною. Повною мірою це стосується і єврейського народу.
Замислимось над деякими моментами.
• Єврейський народ, що всюди був чужинцем, що був гнаний протягом тисячоліть – не тільки вижив, але й продовжує надавати людству приклади нечуваних висот людського духу та генія.
• Давньоєврейська мова, якою говорили три з половиною тисячі років тому й записували священні тексти, не розділила долю «мертвих мов» (давньогрецької, латини та інших), – а відродилася, і зараз на івриті говорять мільйони людей, його вивчають у десятках країн світу.
• Народ, що був сучасником давно зниклих народів – стародавніх єгиптян, хетів, фінікійців; народ, що втратив свою державність більше двох тисячоліть тому, ще за доби стародавнього світу – в новітні часи відродив свою державу – Ізраїль.
• Народ, що дав людству Книгу Книг – Біблію, протягом тисячоліть відстоював своє право бути вірним її законам і перед загрозою вигнаня, і перед загрозою смерті.
Антисемітизм – ідеологія та політика боротьби з єврейством, переслідування євреїв та вороже ставлення до них.
Розрізняють різні види антисемітизму:
релігійний – переслідування євреїв через їхню відданість своїй вірі; спроби навернення євреїв до інших релігій; звинувачення євреїв у злочинах проти певної релігії (наприклад, звинувачення у розп’ятті Ісуса Христа, у «ритуальних вбивствах» християн тощо); вбивствах» християн тощо);
економічний – намагання обмежити права євреїв у економіці, що має на меті, перш за все, подолання конкуренції з боку євреїв;
політичний – спроби обмежити політичні права євреїв, їхній вплив на політичне життя країни; супроводжується міфами про нелояльність євреїв, «підривний характер» їхньої діяльності, звинуваченнями у потенційній зраді національним інтересам держави;
расовий – характеристика євреїв як «неповноцінних» людей, або таких, що «паразитують» на суспільстві.
Двадцяте сторіччя знаменувало формування в ряді країн Європи тоталітарних ідеологій і ствердження тоталітарних режимів.
Тоталітаризм завжди супроводжується насильством, боротьбою проти визначених ворогів.
Що ж стосується нацизму, то боротьба проти націй-ворогів була проголошена одним з його головних завдань. Нацисти виступили за «остаточне вирішення єврейського питання».
«Остаточне вирішення єврейського питання» – термін, який запровадили нацистські вожді (січень 1942 р.) для позначення заходів повного фізичного винищення єврейського народу.
Практика здійснення «остаточного вирішення» вилилась у Голокост – одну з найстрашніших сторінок в історії людства.
Голокост – загибель значної частини єврейського населення Європи (близько 6 мільйонів чоловік) внаслідок організованого знищення євреїв нацистами та їх посібниками у Німеччині та на захоплених нею територіях
у 1933-1945 рр.
Вона має різні назви: для тих, хто спричинив її – «остаточне вирішення» єврейського питання, для держави Ізраїль, яка не так давно виникла на карті світу – «Шоа», тоб¬то «Катастрофа», для народів світу – геноцид, що є найжах¬ливішим злочином проти людства, а є ще специфічна назва цього явища – Голокост.
Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту – пам’ят¬на дата, запроваджена рішенням Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року. Відзначається щорічно –27 січня. Саме цього дня 1945 року Радянська Армія визволила в’язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцимі.
Традиційно жертвами Шоа вважаються 6 мільйонів євреїв Європи, серед них – 1,5 млн. дітей. Це число закріплене у ви¬роках Нюрнберзького трибуналу. Проте повного поіменного списку жертв не існує. До кінця війни нацисти знищували навіть сліди від таборів смерті; збереглися свідчення про ви¬везення або знищення вже похованих останків людей перед приходом радянських військ.
Голокост (що грецькою значить «спалений цілком») – це політика систематичного переслідування і знищення наци¬стами євреїв у роки Другої світової війни. Програма знищен¬ня євреїв реалізовувалася поетапно. Згадаймо, як це було.
Ще у 1923 р. у своїй сумнозвісній книзі «Майн кампф» Адольф Гітлер проголосив нещадну боротьбу з всесвітнім єврейством.
Після приходу до влади нацистів у 1932 році, євреям Німеччини наказали нашити пов’язки чи нашивки із шести¬кутною зіркою Давида жовтого кольору, їх вигнали з роботи, заборонили займатися науковою та літературною діяльніс¬тю, їх магазини було пограбовано. Але все ж таки багатьом німецьким євреям дозволили виїхати з країни за кордон.
В ніч з 9 на 10 листопада 1938 р. по всій Німеччині прокоти¬лася хвиля погромів: було спалено 267 синагог, розгромлено тисячі магазинів євреїв, заарештовано 30 тис. чоловік. Ця подія увійшла в історію під гарною і романтичною назвою – Кришталева ніч.
21 вересня 1939 р., на двадцятий день після початку Другої світової війни, було видано наказ про створення в оку¬пованих містах Польщі, поблизу великих залізничних стан¬цій, спеціальних єврейських кварталів – гетто. Перше гетто виникло у жовтні 1939 року. Гетто мали бути лише залом очі¬кування, перевалочним пунктом на дорозі до смерті. Взагалі, згідно з планами Гітлера, знищенню підлягало 11 млн. євро¬пейських євреїв.
Найбільше в Європі гетто було створено у Варшаві, туди загнали майже 500 тис. євреїв. Територію гетто огородили ко¬лючим дротом. Від хвороб та голоду лише у гетто м. Лодзь по-мерло 43 тис. євреїв. Життя в гетто – це голод, страх та нестерпні умови існу¬вання. Есесівці регулярно проводили акції, під час яких, у першу чергу, знищували усіх непрацездатних – дітей, ста¬рих, хворих. ( уривок з фільму «Список Шиндлера» про життя у Краківському гетто)
-Створення гетто стало тільки першим етапом на шляху до винищення єврейського народу. Після окупації Польщі на території цієї країни почали масово створюватися машини смерті – концентраційні табори, де масово у різний спосіб знищували єврейське населення. Послухайте короткі розповіді про найбільші з них і зверніть увагу на кількість жертв.
Нацисти створили 1634 концентраційних табори, 900 трудових. Декілька таборів, розташованих на території Польщі, отримали зловісну назву «таборів смерті»: Аушвіц-Біркенау-2, Майданек, Треблінка, Бєлжец, Собібор, Хелмно. Табори смерті виконували вирішальну роль у знищенні єв¬рейського населення Європи.
Хелмно – табір, де винищення в’язнів відбувалося за допо¬могою вихлопних газів у спеціальних автомашинах – душо¬губках. Процес знищення відбувався з 7 грудня 1941 р. до бе¬резня 1943 р. і з квітня 1944 р. до січня 1945 р. Знищено було понад 320000 осіб, з них до 98% євреї.
Бєлжец – створений як табір примусової праці на почат¬ку 1940 р. З лютого-березня 1942 р. у табір почали звозити євреїв Польщі та України з метою винищенняу газових ка¬мерах. Процес знищення тривав до грудня 1942 р. У 1943 р. нацисти ліквідували сліди злочинів (спалювали трупи, сад¬жали дерева тощо). У таборі було знищено понад 500000 єв¬реїв і 2000 ромів.
Собібор – діяв з травня 1942 р. до середини жовтня 1943 р. Використовувався з метою знищення євреїв з Польщі, Західної України, Чехословаччини, Австрії, Нідерландів, Бельгії, Франції. Знищено понад 250000 євреїв, а також де¬кілька тисяч військовополонених та ромів.
Треблінка – створений навесні 1941 р. як трудовий та¬бір. Відділення Треблінка-2, що було створене з метою ви¬нищення євреїв, почало діяти з кінця травня 1942 р. Масове знищення з використанням газу відбувалося з 23 червня 1942 р. по 2 серпня 1943 р., коли у таборі спалахнуло пов¬стання єврейської підпільної організації. Після цього у жовт¬ні 1943 р. нацисти знищили табір. Загальна кількість заги¬блих у таборі 870000 чол., переважна більшість – євреї, а та¬кож понад 2000 ромів.
Майданек – засновано в жовтні 1941 р. спочатку як табір примусової праці для військовополонених. Масове знищення почалось у 1942 р. Загальна кількість жертв – 80000 людей, з них понад 60000 євреїв. Табір ув’язнених звільнила Червона армія у липні 1944 р.
Аушвіц – був заснований як концентраційний табір. У липні 1940 р. до нього прибув перший транспорт з поль¬ськими політичними в’язнями. Згодом були засновані Аушвіц-ІІ (Біркенау) і Аушвіц-ІІІ (Моновіц). Масові знищен¬ня в’язнів у газових камерах у Біркенау почалися з 1942 р. Загальна кількість жертв у таборі у 1940–1945 рр. оцінюєть¬ся до 2500000 чол..
Символом знищення радянських євреїв став Бабин Яр у Києві. 19 вересня 1941 р. після 78 днів оборони радянські війська залишили столицю Радянської України м. Київ. У цей же день німецькі війська вступили у місто. Злочини у Бабиному Яру перевершили усі відомі до цього часу траге¬дії.
Це саме тут навічно оселились душі,
Прострелені по кілька раз,
Це в них, в живих, кати байдужі
Стріляли, цілячись у нас.
Це саме тут поранених вбивали,
Солдат, євреїв, малюків…
Бабиним Яром називали кручі на околицях Києва. Ширина яру доходила до 300, глибина до 50 метрів, довжина ярів досягала 3,5 км. Саме це місце фашисти вирішили вико¬ристати для своїх злочинів.
20 вересня тут були розстріляні перші жертви – київські підпільники та цигани. А з 22 вересня до Бабиного Яру потяг¬нулися машини з єврейським населенням.
28 вересня в місті з’явилися оголошення, які наказували всім євреям Києва негайно прибути до Лук’янівського цвин¬таря. 29 вересня десятки тисяч киян вирушили у свою остан¬ню дорогу. Тільки в цей день у Бабиному Яру було розстріля¬но 33771 людину. А, взагалі, за деякими оцінками, за роки окупації тут було знищено 150 тис. євреїв. Розстріли тут про¬водилися усі 103 тижні німецької окупації Києва – щовівтор-ка та щоп’ятниці.
Бабин Яр, Бабин Яр, Бабин Яр…
Розкажи ти мені, Бабин Яр,
Як тебе утішали тополі.
Я візьму лише часточку болю
І у серці нестиму, мов дар.
Пам’ятаєш війну, Бабин Яр.
Під асфальтом кривава дорога,
В крик благає Всевишнього Бога,
Щоб на світі не стало примар.
Благодаті тобі, Бабин Яр.
Ти не бійся, це бруньки стріляють,
Салютують, весну прославляють.
В очі сліпить вогнями стожар.
Щиросердно скажи, Бабин Яр,
Чи ти вибачив катам і вбивцям?
Змивши кров у джерельних криницях,
Чи вознісся в граніті до хмар?
Бабин Яр, Бабин Яр, Бабин Яр.
Україна – до війни – за кількістю євреїв, що проживали на її тери¬торії займала перше місце в Європі і друге в світі (після США) – 2,7 мільйонів чоловік [17 – 461]. На всій окупованій території СРСР, яку за планом «Ост» передбачалося перетворити на німецький «лібенс¬раум» – вільний простір, проживало близько 4 мільйонів євреїв. Зо¬середжувались вони переважно в містах, що полегшувало роботу на¬цистських варварів.
Українських євреїв одразу не планувалось нікуди переселяти. Вони, як і на всій окупованій території СРСР, знищувались негайно, одночасно з окупацією. Винищення проводилось двома методами: мобільними групами і стаціонарними центрами, або таборами смерті.
Найбільші нищення євреїв України протягом жовтня 1941 р.
Дніпропетровськ 15 000 чол.;
Маріуполь Донецької обл. 8 000 чол.;
Івано-Франківськ 7 300 чол.;
Кривий Ріг Дніпропетровської обл. 4 500 чол.;
Кременчук Полтавської обл. 3 000чол.;
Коломия Івано-Франківської обл. 2 850 чол.;
Мелітополь Запорізької обл. 2 000 чол.;
Делятин Івано-Франківської обл. 1 950 чол.;
Житомир 1 500 чол.;
Погребище Вінницької обл. 1 400 чол.;
Косово Івано-Франківської обл. 1 200 чол.;
с. Леніндорф Скадовського району
Херсонської обл. 1 000 чол.
Кількість знищених осіб єврейської національності на те¬риторії України за роками (1941 –1945)
1941 р. (друга половина) 518 000
1942 р. 778 000
1943 р. 150 000
1944 р. (друга половина) 110 000
Талмуд говорить: «Той, хто рятує одне життя, рятує весь світ». Рятувати чуже життя у роки війни було небезпечно. Та все ж знаходилися ті, хто пам’ятав слова Біблії про допомогу ближньому. Таких людей називають Праведниками народів світу. Термін «Праведники народів світу» стосується неєвре¬їв, які виконують сім законів Ноя і, таким чином, заслугову-ють на царство небесне.
У 1941 р. німці на окупованих територіях видали наказ: «Якщо хтось пустить жида переночувати чи надасть йому житло, така людина буде розстріляна не лише сама, а й з усі-єю родиною». Але, не дивлячись на цей жахливий наказ, Праведники народів світу за самими приблизними підрахун¬ками врятували життя 250 тисяч євреїв. (демонструється ури-вок фільму
Активно протистояв винищенню євреїв Митрополит Андрей Шептицький. Він надіслав відкритий лист до Гіммлера з протестом проти винищення євреїв та залучення до цих акцій української допоміжної поліції. Шептицький був єдиним священиком такого рангу в окупованій Європі, який виступив на захист євреїв. У листопаді 1942 року Шептицький видав пасторського листа «Не убий», що засу-джував будь-які види вбивства, але, насамперед, з політич¬ною чи ідеологічною метою, як то було у випадку з євреями. За згодою Шептицького значна кількість євреїв переховува¬лась у греко-католицьких монастирях і, навіть, у митропо¬личій резиденції. Шептицький наказав сховати понад 300 єв¬рейських дітей та цінні єврейські документи.
За рішенням Кнесету Ізраїлю в 1953 р. людей, які були готові на самопожертву заради іншого, стали називати Праведниками народів світу.
«Хасидей умот ха-олам» – називають їх в Ізраїлі. Такі лю¬ди-праведники або їхні нащадки отримують почесні дипломи з написом на івриті та французькій мові – «З подякою від єв-рейського народу. Хто рятує одне життя, рятує увесь світ».
Присвоєння звання «Праведник народів світу» виражає собою прагнення єврейського народу віддати шану іншим на¬ціональностям, які, ризикуючи своїм життям, рятували євре¬їв під час фашистської окупації. Визнані Праведником наро¬дів світу отримують медаль і Почесну грамоту, а їх імена увіч¬нюють в Яд Вашем на Горі Пам’яті в Єрусалимі. На підставі Закону Держави Ізраїль про Пам’ять Катастрофи (1951 р.) ви¬соке звання «Праведник народів світу» отримали на 1 січня 2012 року 24355особи з 45 країн світу. Серед них – християни і мусульмани, віруючі і атеїсти, чоловіки і жінки, люди всіх професій та різного віку, освічені і неграмотні, багаті та бідні
Особа, визнана як Праведник народів світу має право до¬дати своє ім’я до написаних на Стіні Честі в Саду Праведників у Яд Вашемі в Єрусалимі
У Грамоті Праведника зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни, Ви виявили християнське милосердя та до¬броту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та жит¬тя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на за-гибель. Єврейський народ ніколи не забуде Ваш благородний вчинок і буде передавати ім’я Ваше із покоління в покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими наро-дами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пиша¬тись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови».
Одна з особливостей списків Праведників Яд Вашему по¬лягає у тому, що каталог пошуків складений не за етніч¬ними особливостями, а по країнах. Україну в часи війни не рахували державою. Саме тому багато Праведників з ти¬повими українськими прізвищами, які мешкали на терито¬рії Західної України, з юридичного боку були громадянами Польщі.
Визнання людини Праведником народів світу йде за пев¬ними критеріями. (текст іде на екрані)
Тільки єврейська спільнота може висунути кандидатуру.
Ті, що допомагали своїй родині чи євреї, навернуті у хрис¬тиянство не враховуються.
1. Неєврей надав допомогу єврею в ситуації, коли той був повністю беззахисним та йому погрожувала смерть або від¬правка до концтабору.
2. Надання такої допомоги було реальною загрозою влас¬ному життю, безпеці або свободі спасителя.
3. Спаситель не вимагав за свою допомогу матеріальну ви¬нагороду або якусь компенсацію (хоча покриття витрат на їжу та проживання вважається допустимим).
4. Факт врятування може бути підтверджений або самим врятованим, або свідченнями очевидців та надійними архів¬ними документами.
Таблиця Праведників на 1 січня 2012 року
Австрія 90 Молдова 79
Албанія 69 Норвегія 47
Вірменія 21 Польща 6339
Білорусь 569 Португалія 2
Бельгія 1612 Росія 179
Боснія 40 Румунія 60
Болгарія 19 Сербія 131
Бразилія 2 Словаччина 525
Великобританія 19 Словенія 6
Угорщина 791 США 3
В’єтнам 1 Туреччина 1
Німеччина 510 Україна 2402
Нідерланди 5204 Франція 3513
Греція 313 Хорватія 107
Грузія 1 Чорногорія 1
Данія 22 Чехія 108
Іспанія 6 Чилі 1
Італія 524 Швейцарія 45
Китай 2 Швеція 10
Куба 1 Еквадор 1
Латвія 132 Ель-Сальвадор 1
Литва 831 Естонія 3
Люксембург 1 Японія 1
Македонія 10
Усього: 24355
Найбільше Праведників дала Польща – 6339.
Допоки жива людська пам’ять, трагедію Голокосту слід згадувати із соромом і жахом. На Україні у ті роки було зни¬щено понад півтора мільйона українських євреїв.
Людство не повинно забувати, що Голокост починався з ненависті, забобонів та антисемітизму. Пам’ять про Голокост необхідна нам для того, щоби ми не були байдужими спосте¬рігачами проявів ворожості. Тепер, коли Голокост і ті, кому пощастило врятуватися тоді, відходять у минуле, нинішнє покоління має продовжити естафету пам’яті і відстоювати гідність людини.
Світ Голокосту існує і зараз, адже Голокост не виключ¬но єврейське питання. Геноцид, расизм, націоналізм можуть торкнутися будь-якого народу. Зрозуміти причини сучасного геноциду, зупинити фашизм, що знову піднімає голову в ба¬гатьох країнах неможливо без знання історії Голокосту.
«В Україні було два Голодомори – радянський і на¬цистський. Україна стоїть у центрі найбільшої катастро¬фи Західного світу. З 17 млн. убитих 14 млн. було знище¬но там, де побували і радянська, і німецька адміністрації. У 1930-х рр. Україна була найнебезпечнішим для життя міс¬цем у світі. Україна була найбільш смертоносним місцем… Тобто ніяких національних винятків. Мова не йде про те, що загинули 5500000 євреїв або 3500000 українців. Говориться, що 14 млн. людських істот було вбито. Частина з них були знищені саме за те, що були українцями або євреями, але го¬ловне – вони були людьми». (Тімоті Снайдер, американський історик)
«Пам’ять про Голокост необхідна, щоб наші діти ніколи не були жертвами, катами або байдужими спостерігачами». (Ієгуда Бауер, ізраїльський історик
«Голокост представляв собою жахливий і невиправданий злочин проти єврейського народу, злочин проти людяності, який не може бути прийнятий людством». (Махмуд Аббас, президент Палестини) «Шість мільйонів євреїв – розстріляних, задушених в ка¬мерах. Шість мільйонів – і кожен окремо. Це – пам’ять, яка чинить спротив забуттю. Це – поклик людей до взаємної близькості. Це – переконання: НЕМАЄ ГЕНОЦИДУ ПРОТИ «КОГОСЬ», ГЕНОЦИД ЗАВЖДИ ПРОТИ ВСІХ. Ось що озна¬чає ГОЛОКОСТ» (Михайло Гефтер, радянський історик)
«Я просто хочу, щоб ті, хто не пережив жахів Голокосту, зрозуміли, як це страшно. Щоб трагедія ніколи не повтори¬лася. А головний ворог зла – це правда». (Леонід Коваль, письменник)
ВИСНОВКИ
Україна на початку ХХІ ст. у силу історичних і геополітичних чинників знаходиться у центрі глобалізаційних та міграційних процесів, якими характеризується сучасне інформаційне суспільство. Міграційні процеси значно активізувались починаючи з 90-х рр. ХХ ст., у час коли Україна стала на самостійний шлях державного будівництва. На історичну батьківщину було повернено кримських татар. У той же ж час з України іммігрувала велика кількість євреїв і росіян. Загалом міграція в Україні набирає грандіозних масштабів: 5-7 млн. українців працює за кордоном, а близько 4 млн. іноземних іммігрантів перебуває в Україні. Міграційні потоки зупинити не можливо, однак необхідно їх спрямувати у русла, за яких буде шануватися гідність особи, свобода
вибору, можливість самореалізації.
Не можна оминути також того фактору, що Україна зазнає також впливу світових міграційних процесів – будучи розташованою на східному кордоні Європейського Союзу, вона мимоволі стає притулком для тисяч мігрантів, які прагнуть добутися до країн західної Європи чи шукають притулку в самій Україні
Згідно відомостей останнього перепису населення України ,частка етнічних меншин серед її громадян становить 22,2 %. Найбільшими серед них є:
росіяни (22, 07 %),
білоруси (0,86 %),
молдовани (0,54 %),
болгари (0,42 %),
угорці (0,32 %),
румуни (0,31 %),
поляки (0,30 %),
євреї (0,21 %),
вірмени (0,20 %),
греки (0,19 %),
татари (0,15 %),
рома (цигани) (0,10 %).
У складі населення України також присутні азербайджанці (0,09 %), грузини (0,07 %), німці (0,07 %), литовці (0,015 %), чехи (0,012 %), естонці (0,006 %). Окрім перелічених вище національних меншин на теренах України мешкають групи представників етносів і окремі представники етносів, чисельність яких коливається від кількох тисяч до кількох осіб.
Окрім етнічного розмаїття, в нашій державі існує значна диференціація населення за мовною ознакою. Так, українську мову на початку третього тисячоліття вважали рідною лише дві третини громадян (67,5 %), російську – майже 30 %, решту мов –2,9 %.
Отже, українське суспільство є полікультурним (мультикультурним). Таке суспільство характеризується співіснуванням в єдиному політичному просторі кількох помітних культурних груп, які мають здатність відтворювати свою культурну ідентичність.
Полікультурність передбачає наявність та визнання спільної загальнодержавної системи норм і цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.
Інтеграція України у світове співтовариство актуалізує питання дотримання прав меншин, поваги молоді до багатоманітності світу. У 1995 році в Парижі ЮНЕСКО була прийнята Декларація принципу толерантності, яка окреслила необхідність дотримання правил полікультурності у мультиетнічних країнах.
Україна обрала для себе європейський шлях розвитку з його гуманістично-демократичними цінностями. Засади, принципи, основні напрямки полікультурності знаходять своє відображення у широкому колі Законодавчих актів і документів, зокрема, у Конституції України, в законах «Про національні меншини України», «Про мови в Україні», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту» та ін.
Життя у мультикультурному суспільстві має деякі переваги. Люди можуть познайомитись із багатьма культурами, різними способами життя, традиціями, звичками, кухнею та музикою. Розуміння різних культур – перша частина прийняття. У насправді мультикультурному суспільстві ви знайдете людей різного походження або релігійних вірувань, які живуть разом і навіть одружуються.
Життя у глобальному суспільстві має супроводжуватися повагою до інших етнічних груп, інших релігій, та інших поглядів.
Немає коментарів:
Дописати коментар